Не кажи тим,
хто спить у куртці й шапці
під двома ковдрами,
що це приклад незламності.
Кожна ніч на високому поверсі - як окрема війна...
Не кажи тим,
хто кип’ятить воду над свічкою,
що «головне - позитив».
Позитив - це коли пощастило жити в хрущівці, де є газова плита...
Не кажи ВПО:
«зате ти в безпеці».
Бо безпека без дому - як валіза без ручки,
Як адреса без вулиці,
Як дзвінок без голосу...
Не кажи тим,
хто живе серед чужих прапорів,
що «їм же легше».
Легше не буває, коли душа там, а тіло - тут...
Новини, відстань і незнайома мова - це теж форма виснаження...
Не кажи дітям,
які засинають при ліхтариках,
що «це загартує характер».
Не треба ліпити з дітей атлантів, бо в них надто тонкі ключиці...
Сильними роблять сон, вітамінки, мрії, обійми, плани на літо,
а не нуль у кімнаті,
сублімований суп
і карта тривог у телефоні...
Не кажи:
«всім зараз однаково скрутно».
Бо хтось -
Тиждень без світла,
Хтось -
4 роки без дому,
Хтось - без кінцівок,
А хтось без сина чи доньки...
І це - різні безодні...
Не кажи нічого,
Бо відповідних слів ще не придумали...
А може, і ніколи не придумають...

@Svetlana Fiyalka