На все є час – на голубі тумани,
На вчинків простоту, на простоту понять,
На те, що коли навіть не таланить,
Можливості – і ті уже п’янять.
На те, що сил немає де прикласти,
Бо силам тим не відчуваєш меж,
І прагнеш далі – до мети і щастя,
А як впадеш – не боляче впадеш.
На все є час – на милу недосвідченість
І переконання у власній правоті,
І на любов, що благодатна, вічна,
Буває раз і тільки раз в житті.
На все є час – на самоту і вірші
В безсонну ніч осінньої сльоти,
На гіркоту безмірних перебільшень
І справедливу жорсткість прямоти.
На все є час – на право заперечень,
На те, щоб згасли істини старі,
На те, щоб не вагаючись на плечі
Узяти непосильні тягарі.
А потім, розрізняючи баласти,
І з-поміж них – єдине, основне,
Спокійно зняти, вибрать, перекласти,
Сказать: - життя,
прийми
тепер
мене!
✍️Ліна Костенко