Заходжу в піст вся грішна і вся зболена.

Стою перед Всевишнім вся оголена.

Лиш платтячко благеньке, лиш сльоза.

Лиш біля ніг вербовая лоза.

І слів нема, одне лиш покаяння.

Одна лише тривога від світання.

Від хмар - дощі, від ворогів - ракети.

І вже літа схилились на штахети.

Стою, молюсь, а поруч стільки горя.

Летять шахеди з Київського моря.

Влучає дрон в Хмельницький і горить.

Невже Господь посміє їм простить.

Молюсь за мир, адреналіну досить.

Весна сердешна другий рік голосить.

Зима пробігла повз рови й траншеї.

Мороз торкнувся квіточки моєї.

А я стою і сповідаюсь Богу.

Прошу його надати допомогу.

Допомогти нам вистоять в двобої,

Бо ми лиш смертні і щодня герої.

Я причащаюсь й відчуваю силу.

І ставлю свічку на чиюсь могилу.

І бачу в небі сяйво великодне.

І відчуваю небо прохолодне.

Г. Потопляк.