Колись кипіли від кожної дрібниці, тепер — тихо випаровуються з нарад і збираються у хмару спокою.

Хоч деякі, чесно кажучи, ще продовжують кипіти — стабільно, без упину, як старі добрі кавомашини.

Колись палали ентузіазмом до кожного проєкту, тепер — гріють ним молодих колег, щоб ті не змерзли у своїх перших вереснях. Щоправда, молодих колег усе менше, тож частину тепла доводиться залишати собі — щоб не остигнути зовсім.

І що дивно — чим більше років у школі, тим менше хочеться доводити», і більше — розуміти. Хоча, зізнаймося, не всім цей рівень спокою відкривається — дехто ще на стадії кипіння.

Учителі не старіють — просто навчилися тримати температуру життя на рівні «достатньо тепло, щоб ще світити, і не надто гаряче, щоб згоріти».

https://www.facebook.com/share/p/1FX23mrD9M/?mibextid=wwXIfr