Книга про місця сили нашого роду – село Квітки, місто Корсунь на Черкащині, села Новосілля, Кухче, Храпин на Зарічненщині біля самого кордону із Білоруссю,село Вовкошів Гощанського райнну Рівненщини, древні міста Володимир та Дубровиця.
Це книга про пам'ять. Кожен із нас несе в собі частинку минулого і має зобов’язання перед майбутніми поколіннями зберегти і передати найцінніше, що ми маємо – пам'ять. Це моя родина, це мій родовід і я несу цю пам'ять далі. Вивчаючи метричні книги церкви села Квітки на Чекащині (звідки родом моя мама), я знайшла такий запис «Оцифровано коштом переселенців штату Юта». Люди шукають своє коріння, куди б їх доля не закинула.
Моя мама родом із Корсуня. Місто Корсунь - Шевченківський фігурує як центр видатних історичних подій двічі. Ці події розділені 300 річним часовим проміжком – битвою1648 року під Корсунем у ході національно – визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького і битвою 1944 року під назвою «Корсунський котел». Що переживала Україна, тим жила і наша родина. Прізвища наших предків Квітка і Собченко походять із козацького роду. Родина Квіток, сімя моєї мами пережили два голодомори двадцятих і тридцятих років та голод післявоєнних років у Корсуні на Черкащині.
Мій батько родом із села Новосілля на Зарічненщині на Західному Поліссі. Наш край у різний час входив до складу Київської Русі,Литви, Польщі, Росії. До 1939 року Зарічненщина входила до Пінського повіту, у радянський час до Рівненської області.
Родина Пархомчука Івана та Євдокії (діда Бориса Твердюка) у 1939 році пережили розкуркулення, як власники вітряка у селі Вовкашів Гощанського району на Рівненщині. Мамин тато Павло Квітка та чоловіки маминих сестер – Анатолій Черченко та Панас Озірський, зять мого діда Наума - Архип Бокій із Новосілля – учасники ІІ світової війни. Двоюрідні брати мого тата - Сидорчук Іван Федотович та Сидорчук Степан Федотович у 1943 році, як члени формувань ОУН - УПА були жорстоко закатовані партизанами в селі Боровому Зарічненського району на Рівненщині. Мої батьки та мамина двоюрідна сестра Ганна Литвиненко, батьків двоюрідний брат Марчук Матвій Антонович - остарбайтери, у 1942 році були примусово вивезені із різних областей України третім рейхом для примусової праці в Німеччині.
Треба відмітити, що наші предки прагнули дати своїм дітям освіту. Мій дід Наум Карпович Сидорчук (1888 р.н.) навчався у школі міста Дубровиці, яка знаходилася за 100 км від Новосілля, де він жив.
Всі п`ятеро дітей Павла Квітки у довоєнний час здобули спеціальну освіту. І сьогодні серед нащадків – педагоги, історики - науковці, будівельники,лікарі,інженери,економісти,підприємці,зоотехніки, філософи,спеціалісти в галузі культури, комп’ютерних технологій, знавці англійської, французької та китайських мов, юристи – всі достойні люди!А це 9 внуків,14 правнуків та 12 праправнуків.
Так склалося, що ми всі живемо у різних куточках, тепер уже не тільки України, а світу. Старше покоління відходить. Тому я вирішила зібрати краплинки історії роду для наших дітей та внуків. Бережіть свою історію і передавайте майбутнім поколінням.
Дякую моєму натхненнику- Валентині Тумаш – Ляховець,Анатолію Логвиненко(посмертно),Лілії Озірській. Аллі і Сергію Квіткам, Людмилі Король за сприяння у підготовці матеріалів та дочці Оксані Шевцовій за сприяння у випуску книги.
Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього ! Віра ТВЕРДЮК